Орест Кійко. У пошуках принца або три історії про виробництво меблів в Україні

Зовсім недавно автору цих рядків надійшла пропозиція від видання «Мебельное дело» про написання статті щодо стану, перспектив та проблем розвитку виробництва меблів в Україні. Однозначної відповіді, принаймні на той час, не було через перевантаженість власними справами. У процесі роздумів, на одному з телевізійних каналів випадково промайнули кадри одного з найулюбленіших фільмів мого дитинства «Три горішки для попелюшки» і питання щодо написання статті вирішилось само собою, оскільки несподіване порівняння популярного казкового образу попелюшки та меблевої промисловості України видалось цікавим.

1.  Що цікавого сталось у меблевій промисловості України за останнє десятиріччя? (можливо меблеве виробництво втратило матір і повинно жити у постійних суперечках із злою мачухою?);
2. Чи може претендувати виробництво меблів в Україні на певну виключну важливість та ексклюзивність? (чи меблева галузь України має більше недоліків ніж переваг і, як наслідок, не може викликати такі ж симпатії, як ввічлива, мила і працелюбна попелюшка?);
3. Які майбутні перспективи меблевого виробництва в Україні? (чи потрібно шукати для меблевої галузі чарівного принца з метою одруження і забезпечення безбідного майбутнього чи існує інший
   вихід?).

(Повний текст статті в PDF форматі див. за посиланням : httpss://drive.google.com/file/d/0B2xanR3lz_p-WFlSd3d2UEUxUms/view?usp=sharing)

Історія перша – історія про те, що називається «background» або історія про внесок (місце і роль) меблевого виробництва у промисловий потенціал України.  Як на мене, ми повинні завжди починати розмову про меблеве виробництво з цього питання, оскільки важливість і потенціал вище згаданої галузі, як правило, є очевидними тільки для працівників меблевого виробництва. Також цілком зрозуміло, що без детального аналізу існуючого стану неможливо розробити рекомендації для подальшого удосконалення, неможливо накреслити шляхи для успішного розвитку.

Отож, пропоную проаналізувати для меблевого виробництва динаміку зміни таких трьох важливих параметрів, як обсяг реалізованої продукції, кількість працюючих та кількість підприємств.

 На рисунку 1 представлено динаміку зміни обсягу реалізованої продукції меблевого виробництва.

Рис.1. Динаміка зміни обсягу реалізованої продукції меблевого виробництва, (млрд. грн.) за період з 2004 по 2015 рік (за даними Державної служби статистики України)	Рис.2. Динаміка зміни обсягу реалізованоїпродукції меблевого виробництва (млрд. доларів США) за період з 2004 по 2015 рік (за даними Державної служби статистики України)

 Як видно з рисунку 1, за період з 2004 по 2015 роки обсяг реалізованої продукції меблевого виробництва зріс з 2,2 до 10,4 млрд. гривень, що в результаті відповідає майже п’ятикратному зростанню. Необхідно також відзначити, що цих одинадцять років можна характеризувати стабільним зростанням за виключенням 2009 року (час світової фінансової кризи), коли спостерігали 27% падіння. Звичайно, що постійне зростання обсягів реалізованої продукції, в середньому на 17 % щорічно, можна вважати позитивною характеристикою, але для отримання реальної картини необхідно обов’язково врахувати вплив інфляційних та девальваційних процесів в Україні за аналізований період. Врахування індексу інфляції у цій ситуації, на нашу думку, не дасть реальної картини в зв’язку із спотворенням, що закладено у саму методологію розрахунку цього індексу. Тому, вважаємо що дуже корисним для аналізу було б переведення показника обсягу реалізованої продукції у меблевому виробництві з гривні у долари США, використовуючи середньорічний курс обміну. Така динаміка представлена нами на рисунку 2.

Аналіз динаміки зміни обсягу реалізованої продукції, що виражений у доларах США дає можливість сформулювати такі висновки:

• падіння обсягу реалізованої продукції меблевого виробництва у 2009 році, що пов’язане із світовою фінансовою кризою, становило 50% (аналогічне падіння у гривні складало тільки 28%), причому у 2008 році спостерігали максимальне значення обсягу реалізованої продукції у меблевій галузі за всю історію незалежної України (1,03 млрд. доларів США);
• за період з 2009 по 2013 року (після завершення світової економічної кризи) меблева промисловість так і не досягнула передкризового рівня, оскільки обсяг реалізованої продукції у 2012-2013 роках досягнув обсягів 900 млн. доларів США, що на 10 % менше від максимального значення 2008 року;
• за два роки (2014 та 2015) меблева промисловість України знову втратила (криза після революції гідності, пов’язана із суттєвим зменшенням промислового потенціалу України і значною девальвацією), але тепер навіть більше, ніж 50 % обсягу промислової продукції. У 2015 році значення показника реалізації досягнуло значення 480 мільйонів доларів США, що відповідало рівню 2005 року.

Якщо вважати, що у виробництві меблів за останні одинадцять років можна виділити дві, вище описані нами, основні кризи – криза 2008-2009 років та криза 2014-2015 років, то динаміка зменшення кількості найманих працівників відповідає цій логіці, оскільки у 2009 році відбулось зменшення цієї кількості на 20% (з 51 до 40 тисяч осіб) і за 2014-2015 роки – ще на 17 % (з 39 до 32 тисяч осіб) – рисунок 3.

Кількість підприємств у меблевому виробництві можна вважати відносно стабільним із тенденцією до зменшення (рис. 4), оскільки за одинадцять років аналізованого періоду зменшення склало тільки 22 %.

Рис. 3. Динаміка зміни кількості найманих працівників (тисяч осіб) у виробництві меблів за період з 2004 по 2015 рік (за даними Державної служби статистики України)	Рис. 4. Динаміка зміни кількості підприємств (одиниць) у виробництві меблів за період з 2004 по 2015 рік   (за даними Державної служби статистики України)

Частка обсягу реалізованої продукції меблевого виробництва України від загального обсягу реалізації всієї промисловості України є незначною і протягом періоду з 2004 по 2015 рік знаходилась в інтервалі 0,46…0,62 % (див. рис. 5).

Рис. 5. Динаміка зміни частки обсягу реалізованої продукції меблевого виробництва (%) від загального обсягу реалізованої продукції всієї промисловості України за період з 2004 по 2015 рік (за даними Державної служби статистики України)	Рис. 6. Динаміка зміни індексів обсягу реалізованої продукції меблевого виробництва (%) та загального обсягу реалізованої продукції всієї промисловості України (%) за період з 2004 по 2015 рік (за даними Державної служби статистики України)

Характер зміни цієї частки співпадає із трендом зміни обсягів реалізованої продукції, обрахованої у доларах США (рис. 5 та рис. 2). Це, на нашу думку, означає, що меблева промисловість України суттєво залежить від імпорту, оскільки у кризові часи, коли у результаті девальвації гривні, вартість імпортних матеріалів для виготовлення меблів (фурнітура, обладнання, інструмент, клеї, личкувальні і лакофарбові матеріали) суттєво підвищується – зменшується і обсяг реалізованої продукції виготовлення меблів, обрахований в іноземній валюті (слід відмітити, що у такі кризові моменти обсяг реалізованої продукції, визначений у гривні, зменшується не так суттєво, як у випадку з українською валютою (рис. 1 та рис. 2). Ситуацію міг би рятувати експорт, але оскільки частка його дуже невелика – це зовсім не впливає на загальну картину. І взагалі, якщо порівнювати темпи зростання всієї промисловості України з темпами зростання меблевої галузі України, то, очевидно не важко прийти до висновку, що тут присутні майже ідентичні тренди, принаймні, що стосується періоду з 2004 по 2015 рік (рис. 6). Повертаючись до порівняння в системі координат «меблева галузь – попелюшка», логічним є припущення, що хоча й середня частка обсягу реалізованої продукції меблів від всієї промислової продукції є дуже малою (середня частка становить 0,6 %. Якщо умовно представити меблеву галузь дитиною всієї промисловості України, то, за умови рівнозначності всіх існуючих дітей, останніх мали б нарахувати близько 160). Але ситуація є дещо іншою. Як видно з рисунку 7, у нашій «досліджуваній сім’ї» існує, як мінімум троє улюблених дітей (перші три місця у ранжуванні за обсягом реалізованої продукції займають: постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря; виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів; металургійне виробництво і виробництво готових металевих виробів). А що ж меблеве виробництво? Згідно даним нашого аналізу ця галузь займає чільне місце всередині другого десятка таблиці ранжування.

Рис. 7. Ранжування галузей промисловості України за обсягом реалізованої продукції у 2015 році (за даними Державної служби статистики України)

Підсумовуючи першу історію, на нашу думку, можна сформулювати такі проміжні висновки:

• за період з 2004 по 2015 роки обсяг реалізованої продукції меблевого виробництва суттєво зріс.
  Цей період можна характеризувати стабільним зростанням за виключенням 2009 року (час світової фінансової кризи), коли спостерігали 27 % падіння;
• обсяг реалізованої продукції, обрахований у доларах США, виявив за досліджуваний період дві явних кризи:
  • падіння обсягу реалізованої продукції меблевого виробництва у 2009 році, що пов’язане із світовою фінансовою кризою, становило 50% (аналогічне падіння у гривні складало тільки 28%);
  • за два роки (2014 та 2015) меблева промисловість України знову втратила (криза після революції гідності, пов’язана із суттєвим зменшенням промислового потенціалу України і значною девальвацією), але тепер навіть більше, ніж 50 % обсягу промислової продукції;
• динаміка зменшення кількості найманих працівників відповідає логіці двох криз, а кількість підприємств у меблевому виробництві можна вважати відносно стабільним із тенденцією до зменшення;
• частка обсягу реалізованої продукції меблевого виробництва України від загального обсягу реалізації всієї промисловості України є незначною і протягом періоду з 2004 по 2015 рік знаходилась в інтервалі 0,46…0,62 %;
• меблева промисловість України є імпортно-залежною галуззю із трендом зміни, що притаманній всій промисловості України загалом;
• виробництво меблів в Україні не можна віднести до пріоритетних галузей економіки України.

Отже, що стосується нашого припущення про схожість меблевої галузі і попелюшки – можна впевнено сказати, що меблеву галузь не можна віднести до когорти улюблених дітей, приймаючи до уваги обсяги виробництва цієї галузі (у внутрішньому табелі про ранги меблева галузь України посідає чільне місце в другому десятку з часткою 0,6 % від загального обсягу по промисловості.
Обсяг виробництва меблів у світі у 2015 році, за даними FAO, оцінювався у 410 млрд. доларів США. Тому 460 млн. доларів США українського виробництва складають тільки 0,11 %). У цьому сенсі важливо знати також про позитивні риси, про виключні переваги меблевої галузі.

Чи можна віднайти щось таке у цій галузі, що викликає симпатію (як у випадку з попелюшкою), що свідчить про її беззаперечну важливість.

Історія друга – історія про виключність та ексклюзивність меблевого виробництва в Україні. Логіка цього питання дуже проста і ємко вкладається в одне питання – з якої причини меблеве виробництво потребує державної підтримки і уваги (можливо, чи потребує взагалі якоїсь підтримки)? Іншими словами ми мали б чітко розуміти чим меблева галузь відрізняється від, наприклад, машинобудування чи легкої промисловості. Адже у ринкових умовах будь-яка підтримка тої чи іншої галузі з боку держави мала б ґрунтуватись на певній соціальній і суспільній значущості.

Сільське господарство потребує такої підтримки, як галузь, що здатна накормити не тільки українців, але й стати житницею для всієї Європи, вугільна промисловість може претендувати на таку підтримку, оскільки вона відрізняється суттєвою трудомісткістю, але забезпечує тепло-генеруючі потужності держави, націоналізація «Приватбанку» коштувала державі десятків мільярдів, оскільки, в іншому випадку ми мали б колапс фінансової системи держави. Очевидно, читач розуміє, що таких випадків не може бути дуже багато. Йдеться про, дійсно, надто важливі причини глобального, я б навіть сказав фундаментального характеру, що загрожують самим підвалинам, життю та матеріальному забезпеченню її громадян чи, навіть, існуванню держави. У цьому сенсі, меблева галузь, на перший погляд, не потрапляє до списку цих виключно важливих галузей. Як сказав під час одного із круглих столів, поважний очільник державної влади – «Не забивайте ще ви нам голову галуззю, що виробляє табуретки! Нічого страшного! Купимо в Китаї ще дешевше!» А може він правий? Може, дійсно, немає сенсу для хвилювань? Подумаєш, і так занадто мала частка! Втратимо то не так багато, навіть якщо зменшимо наші меблеві потужності ще радикальніше, ніж сьогодні існуючі, що і так не дуже значні!

Так, шановний читачу, саме у цьому місці статті, я повинен привести аргумент на користь ексклюзивності та виключності меблевої промисловості, який мав би поставити цю галузь у «захищений список», де, припустимо, вже присутні, за нашою логікою, і сільське господарство, і вугільна галузь, і «Приватбанк». Думаю, що розповсюджений аргумент про важливість вітчизняного виробника і забезпечення робочих місць, хоча і є економічно обґрунтованим і дуже важливим, але до «ексклюзивності» не дотягує, оскільки цей аргумент стосується кожної, без виключення, галузі промисловості України, а на всіх, «підтримки» не вистачає (повинен зауважити, що в деяких країнах меблева галузь є пріоритетною з огляду на обсяг реалізованої продукції чи обсяг експорту. Йде мова, наприклад, про Польщу чи деякі Прибалтійські країни. У цьому випадку виходять з того, що для прориву меблеве виробництво відрізняється суттєвими перевагами: історичні традиції, наявність кадрового забезпечення, наявність ресурсного потенціалу, відносно незначний мінімально обґрунтований обсяг інвестицій для успішного виробництва та інші).

Отож, на моє глибоке переконання, єдиним аргументом, що може перетворити історію про меблеву галузь на історію про попелюшку є те, що 75 % готової продукції цієї галузі виготовляють з деревини та деревних матеріалів. Основна ідея полягає в тому, що виготовлення продукції з деревини покращує загрозливу ситуацію із змінами клімату через вуглецеві викиди. Адже у цій ситуації ми маємо враховувати два ефекти: ефект утримування (виріб, що виготовлений з 1 м³ деревини утримує приблизно 0,9 тони СО₂) та ефект заміни (виготовляючи вироби з деревини, ми можемо вважати, що цей виріб замінить інший вуглецевоємкий – виготовлене дерев’яне крісло, можливо, замінить аналогічне не виготовлене, але, припустимо з полівінілхлориду).

Така логіка дуже широко використовується за кордоном і мені видається, що вона має підґрунтя, оскільки глобальне потепління загрожує самому існуванню людства через часті повені, всеохоплюючі засухи та інші природні катаклізми. І тут головне зберегти планету для майбутніх поколінь, а не, наприклад, зосередити всю нашу активність на питанні здешевлення теплової енергії чи покращення банківського сервісу. У цьому сенсі, хотів би відзначити такі два моменти.

• Перший – меблеву галузь можна вважати унікальною, оскільки чим більше меблів з деревини ми виготовляємо, тим менша імовірність реальності глобальних змін клімату у майбутньому, що призведе до катастрофічних наслідків (щось дуже подібне до вічного екологічного двигуна – робимо меблі з деревини і деревних матеріалів і одночасно боремось із глобальним потеплінням).
• Другий – треба відзначити, що такою ж ексклюзивністю і надзвичайною важливістю відрізняється не тільки меблеве виробництво, але й будь-яка інша галузь, що має справу із загальним ресурсом під однією назвою «ліс» (йде мова про лісове господарство, деревообробну промисловість, целюлозо-паперову промисловість, столярство і теслярство, зелений туризм, вироблення енергії з деревини та інші).

Останній аргумент є вагомою причиною для об’єднання всіх цих галузей у єдиний лісовий сектор, значення якого з точки зору сталого розвитку та переходу на принципи зеленої економіки важко переоцінити (треба додати, що у випадку лісового сектору додається ще один важливий ефект щодо запобігання глобального потепління – добре відомий нам ефект поглинання, згідно з яким 1 м³ ростучого дерева поглинає приблизно 1 тону СО₂).

Рис. 9. Структура лісового сектору и за обсягом реалізованої продукції у 2012 році (за даними міжнародного проекту RERAM )

З огляду на вище вказане, думаю, що меблеву галузь варто розглядати, як частину надзвичайно важливого лісового сектору – сектору, що через свою екологічну ексклюзивність і виключність щодо забезпечення життя майбутніх поколінь можна порівнювати із попелюшкою. Тут, очевидно потрібно аналізувати, власне, значення меблевої галузі у складі лісового сектору.

Так, на рисунку 8 представлено орієнтовну структуру такого лісового сектора, виходячи із значення обсягів реалізованої продукції. Цікавим є те, що частка меблевого виробництва становить 13 %, лісового господарства – теж 13 %, деревообробної галузі – 26 %. Разом ці традиційні галузі складають тільки 50 % від всього лісового сектору, а іншу половину складають так-звані «нові», нетрадиційні галузі лісового сектору: виробництво паперу та поліграфічна діяльність (див. рис. 1).

Дуже часто, для спрощення проведення аналізу та його подальшого сприйняття у склад лісового сектору включають тільки традиційні галузі, наприклад, у міжнародному проекті RERAM до цього сектору ми включили лісове господарство, меблеве виробництво, деревообробну галузь та столярство. У рамках вище згаданого проекту Європейської програми FP 7, метою якого було покращення ресурсоефективності у лісовому секторі країн Східного партнерства, ми провели порівняльний аналіз ключових показників лісового сектору для п’яти країн: України, Молдови, Грузії, Польщі та Австрії. Цікаво було порівняти структуру лісових секторів, приймаючи до уваги обсяг реалізованої продукції (рис. 9) та кількість найманих працівників (рис. 10).

Основний висновок для України, що стосується порівняльного аналізу структури лісових секторів (рис. 9 та рис. 10) полягає у тому, що такі галузі вторинної переробки, як меблеве виробництво та деревообробка разом складають 72 %, якщо йде мова про обсяг реалізованої продукції і тільки 54 %, використовуючи такий показник, як кількість працюючих, що суттєво менше ніж у Польщі (86 та 89 % відповідно) та Австрії (90 та 96 % відповідно). Як видно з рис. 9 та 10, в Україні лісове господарство має значно більшу частку у лісовому секторі, ніж у інших країнах. Звичайно, що основним недоліком тут можна вважати зміщення акцентів у сторону сировинної галузі, а не у напрямку нарощування потужностей вторинного перероблення.

Рис. 10. Структура лісового сектору и за кількістю працюючих у 2012 році (за даними міжнародного проекту RERAM )

Негативними особливостями лісового сектору України також можна вважати дуже низьку продуктивність праці, що спричинена недостатнім забезпеченням новітніми технологіями та обладнанням, надмірною кількістю працюючих, значною часткою ручної праці, недостатнім рівнем автоматизації та впровадження наукових досягнень, значною часткою тіньового сектору (за оцінками багатьох експертів загальний рівень тінезації української економіки становить близько 50 %. Що стосується лісового сектору загалом і меблевого виробництва, зокрема – рівень тіньового обсягу та «гаражного виробництва» у цій царині може бути ще більшим, що зумовлено також деякими особливостями: регіональна концентрація бізнесу, суттєва різниця в ціні на готову продукцію в Україні і за кордоном, складна економічна ситуація та інші), недостатньою кваліфікацією персоналу (причому як робітників, так і управлінців), недоліками у системі реалізації сировини. Дані, представлені на рис. 11, свідчать про те, що усереднений працівник лісового сектора України у 2012 році виробляв в чотири рази менше продукції (у вартісному обчисленні), ніж у Польщі.

Рис. 11.Обсяг реалізованої продукції у лісовому секторі на особу у 2012 році, EUR на особу(за даними міжнародного проекту RERAM )	Рис.12.Кількість підприємств у лісовомусекторі на один мільйон населення у 2012 році, одиниць на мільйон осіб(за даними міжнародного проекту RERAM)

Дуже цікавою є інформація, представлена на рис. 12, оскільки згідно цим даним кількість підприємств лісового сектора на один мільйон населення є майже у 16 разів меншою, ніж у Польщі.

Порівняння України з Польщею є коректним, оскільки обсяги лісових ресурсів цих двох країн є порівняними. Проблема полягає у тому, що приблизно тим самим ресурсом у цих двох країнах користується абсолютна різна кількість підприємств. Здавалось, що наявність достатньої кількості деревини (принаймні у лісистих районах), як поновлюваного ресурсу, мала б зумовити існування значної кількості підприємців, що здатні створити додану вартість. Виявляється, що ні.

На нашу думку основними чинниками, що гальмують розвиток цього процесу в Україні можна вважати не зовсім сприятливі умови ведення бізнесу (зарегульованість, відсутність інфраструктури, обмеженість сприятливого впливу банківського сектору на розвиток бізнесу, недоліки у системі продажу деревини та інші).

 Завершуючи другу історію, хотів би підсумувати, зазначивши таке:

•  меблеве виробництво можна віднести до списку дуже важливих і навіть ексклюзивних (є сенс порівнювати цю галузь із попелюшкою), оскільки ця галузь має справу з деревиною, що є стратегічним ресурсом з огляду на його значення для пом’якшення змін клімату; 
• існує ще ряд галузей економіки, які мають, аналогічне меблевому виробництву, значення для виживання майбутніх поколінь і які можна об’єднати у лісовий сектор:
• лісове господарство, деревообробну промисловість, целюлозо-паперову промисловість, столярство і теслярство, зелений туризм, вироблення енергії з деревини;
• у лісовому секторі України такі галузі повторного перероблення, як деревообробна і меблева галузі потребують суттєвого зміцнення.

Основними недоліками існуючого розвитку цих галузей можна вважати недостатній рівень інвестицій, брак сучасних технологій, недостатню кваліфікацію персоналу, неефективність виробництва, що частково можна пояснити несприятливими умовами ведення бізнесу.

Історія третя – історія про майбутнє меблевої галузі у складі лісового сектору України. Логічно, на нашу думку, оцінюючи майбутнє меблевого виробництва в Україні, проаналізувати основні (європейські та світові) тенденції розвитку цієї галузі. Серед таких тенденцій доцільно було б зазначити такі (за оцінками експертів ФАО – UNECE/FAO Forest Products Annual Market Review, 2015-2016):

• існують суттєві переваги меблевого виробництва у таких країнах, де вартість праці і сировини є незначною. Це дуже важливо для всього меблевого виробництва, оскільки це виробництво можна вважати трудомістким і це важливо для України, оскільки рівень середньої заробітної плати тут є порівняно невисоким;
• основними чинниками, що підвищують конкурентоспроможність меблевого виробництва на сьогодні є: автоматизація виробництва, удосконалення управління ресурсами та капіталом, впорядкування логістичних ланцюгів, повна переорієнтація на систему задоволення потреб клієнта (покращення якості та зменшення часу доставки. Усереднений час доставки (час від прийняття замовлення до остаточного виготовлення і встановлення у замовника), на сьогодні становить 10-12 тижнів. Існують фірми, що стараються скоротити цей час до 8-10 тижнів, хоча є й підприємства, що умудряються скоротити час доставки до менше ніж 2 тижнів);
• одним із широко застосовуваних способів покращення якості продукції є розроблення дизайну меблевих виробів, включаючи навіть створення брендових ліній, як у індустрії дизайну одягу;
• у Європі можна ідентифікувати два різних шляхи розвитку меблевого виробництва: італійський (багато малих, за кількістю працівників, компаній, що конкурують і є успішними часто за рахунок дизайну; у 2015 – 30000 компаній і 180000 працівників) та німецький (небагато меблевих підприємств, які є більш потужними, ніж в Італії та є успішними часто за рахунок продуктивності: у 2015 – 500 компаній і 83700 працівників);
• меблевий ринок у США у 2015 показав суттєве зростання кількості on-line продаж із використанням мобільних додатків та одночасно ідентифікував загострення протиріччя між цими продажами та існуванням класичних меблевих магазинів з великим виставковими площами, оскільки клієнти, з однієї сторони, перед покупкою хочуть подивитись на меблевий виріб «на живо», але з другої сторони, остаточна покупка все-таки здійснюється on-line завдяки привабливій ціні, що в кінцевому варіанті зменшує конкурентоздатність саме класичних магазинів.

Отже, аналізуючи вище описані тенденції розвитку меблевої галузі, не важко прийти до висновку про те, що виробництво меблів в Україні потрібно удосконалювати, приймаючи до уваги таке:

• за нашими розрахунками обсяг виробництва меблевих виробів в Україні прямо пропорційно залежить від двох основних чинників: ВВП на душу населення та питомих обсягів виготовлення плитних деревних матеріалів. Отже, для збільшення цієї непристойної частки українського виробництва від світового (0,11%) ми повинні стати багатшими (тут є своя логіка – багатша людина спроможна купувати більше меблів) і виробляти більше плитних матеріалів (основний конструкційний матеріал для виготовлення меблів). Але тут є певні обмеження і щодо ВВП (криза, політичні обставини, військові дії і т.д.) і щодо обсягу плитних матеріалів (доступність і кількість сировини не є достатньою для суттєвого нарощування обсягів виробництва, оскільки загалом Україну можна віднести до малолісистих країн);
• негативні характеристики української економіки можна використати для посилення конкурентоспроможності меблевої галузі – низька вартість праці та сировини, слабка грошова одиниця можуть сприяти нарощуванню експортних можливостей. Основною проблемою тут є належна якість продукції;
• вагомим резервом для забезпечення перспектив розвитку меблевої галузі, суттєвого покращення якості продукції, виходячи із світового досвіду, можна вважати: покращення методів управління ресурсами та кадрами, автоматизація виробництва і зменшення частки ручної малокваліфікованої праці, розроблення оригінальних дизайнерських ідей, покращення логістики, суттєве зменшення термінів поставки продукції, удосконалення маркетингових інструментів, використання новітніх технологій та впровадження наукових розробок.
  Представники меблевої галузі в Україні, в основному, підтверджують вище описані рецепти, але часті зустрічі з виробничниками, як правило, ідентифікують тільки дві основних проблеми – сировина і кадри.

Що стосується сировини, йде мова, як правило, про деревину. Основними недоліками, на яких наголошують підприємці у цій царині, є удосконалення механізму реалізації та ціноутворення, що спричиняє проблеми у цілому ланцюгу створення доданої вартості. Ми не хотіли б у цій статті детально торкатись теми мораторію на експорт деревини, оскільки цій темі присвячено дуже багато матеріалу і важливість цього питання передбачає окремий всебічний аналіз. Хотілось би тільки зазначити, що позитивний ефект стимулювання розвитку галузей повторного перероблення деревини (деревообробна галузь і меблеве виробництво) на удосконалення української промисловості загалом є беззаперечним.

Щодо коректності самого інструменту стимулювання (мораторій чи експортне мито), то тут можуть бути різні трактування. Важливим у цьому питанні є усвідомлення, що держава, яка з однієї сторони, має запас деревини на рівні 2 млрд. м3 і за цим показником вважається однією із найбагатших у Європі, а з другої сторони, відрізняється лісистістю у 16 % і за цим показником вважається однією із самих бідних у Європі, мала б створити належні умови для сталого розвитку, що передбачають всебічний, одночасний і рівномірний розвиток у економічному, соціальному і екологічному вимірах.

Кадрова проблема є також дуже важливою для виробництва меблів. Очевидно, що йде мова не тільки про кваліфікованих робітників, але й про інженерно-технічних працівників. Як працівник вищої школи саме в царині підготовки спеціалістів для деревообробної і меблевої галузей, із впевненістю можу констатувати, що сьогодні, для успішної реалізації кар’єрних перспектив молодому спеціалісту замало мати певні технічні знання та вміння професійного спрямування (вміння розробляти та проектувати технологічний процес виготовлення меблевого виробу, починаючи від конструкції і завершуючи планом розташування обладнання і таке інше). Обов’язковою передумовою успішної реалізації для випускника є такі вміння, як здатність до критичного мислення, творчий підхід до вирішення технологічних завдань будь-якої складності, здатність приймати нетрадиційні рішення щодо розвитку і удосконалення роботи підприємства, вміння створювати інноваційні меблеві вироби, вміння працювати в команді, стресостійкість, лідерство та деякі інші (саме такі вміння ми намагаємось прищепити випускникам Національного лісотехнічного університету України). Зауважте, що, оскільки науково-технічний прогрес з огляду на новітність технологій є нестримним і надзвичайно швидким, то, власне, за період навчання в університеті все може кардинально змінитись і комп’ютерна грамотність та знання іноземної мови тут розглядається як додаткова опція і як обов’язковий атрибут.

Уявімо собі, що ми вирішили і сировинну (сировина високої якості є доступною і її можна придбати за вмотивованою ринковою ціною) і кадрову (у меблевому виробництві працюють здебільшого висококваліфіковані працівники, що отримали спеціалізовану сучасну середньо-спеціальну і вищу освіти) проблеми. Припустимо, що ми навіть вивчили і впровадили заради вдосконалення всі закордонні уроки та використали власні преваги. Чи цього достатньо? Чи є ще якісь резерви. Для відповіді на ці питання давайте проаналізуємо рис. 13.

Рис. 13. Динаміка зміни обсягів реалізованої продукції у підгалузяхлісового сектору України, млрд. дол. США за період з 2004 по 2015 рік (верхній графік) та частки обсягу лісового сектору від загальногообсягу реалізованої продукції всієї промисловості України (нижній графік) (за даними Державної служби статистики України)

Як видно із рис. 13, виходячи із обсягів реалізованої продукції, виражених у дол. США, ми можемо ідентифікувати для лісового сектору України, включаючи всі його підгалузі два періоди зростання (2004-2008 і 2009-2013) та два кризові періоди спаду (2008-2009 та 2013-2015). Як ми вже відзначали для меблевої галузі, цікаво, що динаміку зміни частки лісового сектору від обсягу реалізованої продукції всієї промисловості та, власне, динаміку зміни цього обсягу можна вважати дзеркальними відображеннями із протилежними за характером тенденціями – у періоди зростання величина цієї частки зменшується, а у кризовий час маємо протилежну картину, оскільки спостерігаємо зростання.

На нашу думку, той факт, що у періоди зростання частка лісового сектора зменшується означає, що зростання промисловості України відбувається зовсім не за рахунок лісового сектора. Очевидно, що у часи зростання, пріоритет надається іншим галузям (можливий, звичайно і розвиток таких галузей без особливої пріоритезації). Це також може означати, що темпи зростання лісового сектора у такій ситуації є нижчими від темпів зростання інших галузей. Натомість, зростання частки лісового сектора у структурі промисловості України під час кризи, імовірно означає, що у скрутні часи лісовий сектор може слугувати таким сомі «демпфером», на якій можна м’якше приземлитись. Отже виходить, що якщо приглянутись уважніше, то лісовий сектор для України має таки важливе значення, оскільки при відносному ранжуванні (рисунок 14) частка лісового сектору за обсягом реалізованої продукції становить 4,6% (6 місце), за кількістю зайнятих – 8,1% (5 місце), а за кількістю підприємств – 20,1% (перше місце).

Рис. 14. Ранжування галузей промисловості України за обсягом реалізованої продукції, кількістю зайнятих працівників та кількістю підприємств (за даними Державної служби статистики України)

Логічним видається висновок про необхідну увагу до лісового сектора у якості державної підтримки, оскільки тут йдеться не тільки про екологічну ексклюзивність, але й про економічну перспективність для всього промислового зростання України. Важливим є і те, що меблева галузь є невід’ємною частиною цього сектору.
Отож, на нашу думку, порівняння меблевої галузі і попелюшки є доречним, оскільки меблеве виробництво, дійсно можна віднести до такого, що обділене увагою, причому незаслужено. Нам видається, що забезпечити майбутнє для нашої меблевої попелюшки можна двома способами:

• Знайти закордонного принца, оскільки свій не такий «багатий, інтелігентний, ввічливий, толерантний, тверезий і життєствердний». У економічних термінах це означатиме, що ми будемо імпортувати все більше меблевих виробів, зменшуючи потенціал власного виробництва. І напевно колись у майбутньому реальною буде ситуація, коли нам потрібні будуть у цій царині тільки спеціалісти не для виробництва, а для продажу китайських меблів.
• Знайти принца у межах свого королівства і навіть якщо він (принц) має певні недоліки, то треба намагатись їх виправити. Тут можна використати не тільки закордонний досвід, але й потужну власну підтримку для зміни і трансформації. Не хотів би порівнювати ці два шляхи, але зазначу, що рано чи пізно – нам прийдеться вибирати!